Вона більше схожа тут на Юкі Нагато і на декого в майбутньому...

Перші 3/4 аніме майже безпомилково вгадував кліше жанру:
- дівчина, яка раптово з'являється і веде себе грубо насправді намагається захистити ГГ +
- загадкове створіння, що постійно щось недомовляє, спокушає (ака змій спокусник) та з'являється/зникає в тіні, насправді маніпулює героїнями +
- дівчина перестає відчувати себе самотньої та планує як щасливо буде проводити час під час бійки - одразу ж гине +
- дівчина, яка веде себе грубо, байдуже і раптово нападає; починає піклуватися та рятувати ту, кого ще вчора хотіла вбити +
- добрі чарівниці перетворюються у злих чаклунок, із якими борються +
- подруга, що знає про почуття персонажки до друга дитинства, раптово випалює що закохана в ньо і "забере" його (хоч би раз у лікарні навідала, чи що?) +

І так можна перелічувати ще чимало пунктів. Але остання чверть Мадоки Магіки нівелює передбачуваність та клішованість перших трьох. Принцип ентропії це не тільки елегантний спосіб пояснити світобудову та обгрунтувати існування дівчат чарівниць і чаклунок (добра і зла), а й заохочення до рефлексії самого глядача. Хіба Інкубатор не уособлює нас, глядачів, якім потрібні страждання персонажів, адже лише через їхні жертви можна відчути вагу та якість історії?

Не можу і не порівняти шлях Хомури Акемі Окабе Рінтаро. Обидвоє пройшли через пекельне коло нескінчених спроб виправити одну несправедливість. Але, на відміну від Хомури, Окабе зламався і завдяки допомозі він сам змушений був знайти спосіб все виправити. Дії Хомури же стали каталізатором створення нового всесвіту, в якому чарівниці не приречені на жорстоку долю, а Інкубатори знайшли більш прийнятний для людства спосіб протистояти ентропії.