Як не крути, але є щось в ДжоДжо (мова не зовсім про стиль, не знаю, щось тут мабуть про ідею та виконання?), бо незважаючи на усю своєрідну, а інколи й вельми суперечливу специфіку для мене, дивитися його наприклад легко, немає потрібного негативу (хоча вау ефекту, теж не дуже, хотілося б більше, але то таке + з музикою схожа ситуація, щось в ній було і ендінги інколи, коли було потрібно - змінювалися), не хочеться дропнути і дивився його майже залпом (велика рідкість вже це чималий час), що для мене абсолютно дивно і навіть дико, бо в свій час не думав, що так далеко зайду в плані перегляду франшизи. Ну і колючий кудере молодий ДжоДжо - ок як персонаж. Стенди щоправда викликали різні емоції, почуття з моменту першої появи.

- Радувало, що пригоди не настільки масштабні для планети і через це, цей тайтл не переступає грань непотрібної претензії, яка є в інших творах. Тобто автори це розуміли і робили так, щоб цей аспект не робив хороше гіршим? Не знаю, але в цьому щось є. Часто по різному веселеньке, іноді трішки (і не трішки) сумне, а місцями навіть були й гострі моменти. Хоча було зрозуміло, нічого суттєвого там не буде в плані наслідків. Сет Алессі як приклад. Але під кінець настрій змінився, спочатку собака втратила лапу, а потім пішло поїхало та вижили далеко не всі.

- Часто нетипові, але очікувані перемоги - підкупали і було цікаво, як вирішиться та чи інакша ситуація. Щоправда, втрата лапи собакою... ну не думав, що на це підуть. Був тут свій розрахунок на подальший сюжет з його поворотами. Бо чесно, не думав, що автори переб'ють таку кількість персонажів. Тут навіть сагу про Відьмака згадав. І не в плані втрат, що чимало загинуло, а і в тому шлях з кінцевою ціллю схожий трохи був? Можливо.

- З персонажами тут навіть все ок, причому чоловічими, що для аніме... Так є і негативна специфіка від них чи те, що вони з наслідками в майбутньому за нагоди не вбивають вражин, але не став би до цього надто серйозно відноситися, бо в аніме і є саме така подача матеріалу, постановка, своєрідна специфіка. Коротше, не знаю як вірно написати і просто з розумінням до цього відношусь та не відношусь надто з претензією, якої і нема? Щоправда персонажі місцями, дуже дивно тупили, хоча по ідеї повинні були розуміти ту чи іншу можливість. Приклад, коли молодий ДжоДжо не впізнав Польнареффа в тілі дитини.

"Головний герой такого б ніколи не зробив!"

Польнарефф захищався як міг і вср... подобається авторам лайно=/ Але так, тут можна від персонажів очікувати чого завгодно, вони можуть чудити, щей як...

Ну і в одному моменті, в цій арці Джек Ніколсон з сокирою схвалював (де Польнарефф малим став). Хоча відсилань/пасхалок тут вистачало на різні речі.

- Деякі випади можна було б за бажання записати. Тобто діалоги у цілому норм.

- Прикольний був покер + в свій час, якось в ПокерСтарс програв теж з каре Королів) Хз, яка була рука у противника, але після цього вже толком там й не грав, бо багато переїздів та вистачало ботів. З часом останніх стало ще більше і через те грати стало проблематичніше=/ Коротше, воно було того не варто.

Вистачить.

=

Загалом і як не крути, а ДжоДжо одне з небагатьох, тих тайтлів, що можуть подарувати цілий калейдоскоп, спектр зовсім різнопланових емоцій, які не очікував би побачити. Від негативу (бо інколи настільки маячня та туплять персонажі в дусі найулюбленіших своїх кліше), відрази і дратівливості до різного позитиву, гострого різнопланового контенту, повчальних моментів (які щоправда перевернуті по своєму) та легкої усмішки (3 серія була... кумедна. Хоча не всі арки зайшли, що в попередньому сезоні, що тут)? Хай так. Кумедно це, як з цим усім гралися. А ось як сприймати усю цю страву, навіть і не знаю=/ Аналогічно з епіком та пафосом (що під кінець було), які в кращому випадку мене залишають холодним. Тут жі без негативу, що весь час ще з найпершого сезону мене дивує. Нда. Як у них так вийшло зробити? О_о