краш мого підліткового віку, а не аніме.
досі памятаю я воно мене вразило, і єдине а весь час аніме, що викликало у мене настільки сильне відчутя " не, я точно не у тому світі народився, я мав народитись тут, ПУСТІТЬ МЕНЕ ДОДОМУ"
але, нажаль, у зрілому віці передивляючись, не усе так райдужно
я дуже поважаю стиль і самобутність, і цьому аніме цього займати не доводиться. воно що візуалом, що персонажами просто кричить " будь дивним фріком і будь самим собою, ні на кого не озирайся, знайдуться люди, які це будуть поважати і терпіти твої приколи, бо люблять тебе" і я це максимально поважаю (як тривожний фрік, якого всі ненавиділи)
але, аніме мене майже не зачепило. не вистачає йому для мене якоїсь глибини. так, психологічні баталії персонажів показані, але.. показані. не відчутні. мені цього найбільше не вистачило- докопатись до суті, справді їх розкрити, а не лишати +- непогано проробленими типажами.. до більшості сюжету притензій нема, але десь у 40вих серіях, якщо не раніше, аніме починає хромати. прям відчутно, як втрачається якийсь напрямок повіствування, якась його ціль, пейсінг теж страждає. враження ніби події відбуваються просто тому що, і пафос заради пофосу.. персонажі то нічого у бою зробити не можуть, то раптом починають кришити усіх з криками як капусту, а кінцівка взагалі дуже скомкана..... і не те щоб зрозуміла... чисто за любов до тайтлу - 8/10, все таки, велетенських притензій у мене немає. піду читати мангу...
п.с Соул і Штейн ван лав
п.с.п.с часто підбішує відсутність озвучки на вступі перед опенінгом, враховуючи, що там завджи щось ціаве