Ти ж так її любиш! А коли ти дізнався про її "короткий шлях", методи, якими вона користується, аби досягти такої бажаної мети, ти відчуваєш себе використаним нею і викинутим. Приходиш і вимагаєш від неї відповідей, зовсім відкинувши емпатію. Так сильно прагнувши допомогти ти власноруч псуєш їй долю, бо ти відчуваєш себе скривдженим. Тому що успішні люди не янголи, а знедолені.

Таке моє баження цих персонажів. Тут немає ані білих, ані чорних сторін: усе це про людські грані особистостей. І можливо Джу Хі не була такою вже ж жахливою, як могло здатися Чон У. Чон Хва не був поганцем, а просто взяв те, що йому запропонували в обмін на мовчання і тут саме помилка Джу Хі у тому, що саме вона запропонувала хлопцю в розквіті сил. Справа б не набрала таких обертів, якби Чон У, зробивши таку! благородну справу як піти в деканат, зізнався Джу Хі, що все буде добре, так як він їй і казав на початку. Тому що я чітко бачу людину, у розпачі, в горі, яка усіма силами намагалася знайти найлегші шляхи, які заривали її усе глибше і глибше. Якщо Джу Хі така вже розумака-молодець, могла б не покладатися на хлопців, а піти у деканат самотужки, відстояти свою честь та звільнити того педофіла-збоченця вчителя (якщо хтось мені скаже, що він не мастурбував на її фото у кабінеті, так само, як то зробив гг — в житті не повірю). Але ж ні. І роботу вона могла знайти пристойну: в кафе чи інше будь-яке місце.