Хотів кинути на найпершій серії цю наркомансько-божевільну дурню, пародію, але під кінець сподобалося як грала фантазія автора, анімація, мальовка, яскрава різнокольорова картинка, деталізація (давно такої якості не бачив), графіка, стилістика /стиль тощо, притому без елементів чібі - тому й продовжив дивитися. Гумор не дуже мені зайшов (місцями є вдалі моменти, геги) і в той же час прикольно автори чимало тут висміяли, чого лише вартий кумедний чгг, стьоб, іронія над іншими головними героями, дуже постійними, принциповими та як же вони швидко змінюють свою позицію (або як в 4 серії тупить по повній, але де ж Ромеро? І в кінці сюжетна броня та висновки сумні, мир буде, коли усі стануть... "Рівні") по бажанню автора чи чомусь ще (каже з пафосом, бере свої слова назад, облом та профіт, бо так треба), бо тому що? Тому що так треба? Цей тісний світ ("Таємниці Світу для дурнів"). Кумедно + сюшний ловелас, бабій Денді (обидва дурні і Дендіподібні. "Ergo Proxy" схвалює. "Офелія, схожа на тебе". Так копіював інших, що забув про свою ідентичність, особистість. 12) від початку був апологетом школи шляху дупць до того часу, поки це не стало мейнстрімом, але потім переметнувся, зрадив тернистий шлях Chairman Kurihara. Відсилань теж дофіга та більше на усю можливу космо фантастику всіх часів та народів, але далеко заходити не буду, зупинюся на опенінгу і на що там Ватанабе Шін'їчіро зробив відсилань? Звісно на свій найуспішніший проект. А допомагав йому тут з цим непересічний Shingo Natsume. Цікавий у нього портфоліо.