1814 рік. Едо (сучасне Токіо). Професійний художник Тецудзо у свої п’ятдесят з гаком років може з легкістю пишатися своїми клієнтами з усієї Японії. Він завзято працює в своїй домашній майстерні, заваленій сміттям. Кожного дня він створює неповторні витвори мистецтва, від гігантського портрета Бодгідгарми на листі паперу площею майже 200 квадратних метри до пари горобців, намальованих на рисовому зерні. Запальний, надто саркастичний, байдужий до саке та грошей, він затребує купу грошей за роботу, яка його по-справжньому не зацікавить. Третя з чотирьох дочок Тецудзо, народжена від другого шлюбу, прямолінійна двадцятитрьохрічна Оей, успадкувала батькові талант та впертість. Вона часто малює замість нього, але ніколи не залишає свого підпису. Її творчість має таку силу, що інколи доводить до біди.

Десять років потому в Європі хочуть розкрити світові великий талант Тецудзо. Він стає відомим під ім’ям Кацушіка Хокусай, ним захоплюватимуться Ренуар та Ван Гог, Моне та Клімт. Однак і досі мало хто знає про жінку, яка, залишаючись завжди за лаштунками, допомагала йому все життя та зробила величезний внесок у його творчість.