Тут два моменти, перший - "Що маємо - не цінуємо, як втратимо - плачемо" і... "Короткість сестра таланту". Блін, передати таку історію (знову частково від імені кішки, яка в цій історії так і не зустрілася наостанок з господинею), за такий короткий термін... 7 хвилин - це реально потрібно вміти. Загалом, за цей час автор, практично описав все життя, (не завжди) звичайну людину в її повсякденності/звичайному, можливо тлінному бутті. Причому як завжди, людину вибиває з подібної колії - якийсь клин (клин клином), щоб людина, відчула себе живою (?) і згадала про оточуючих людей, яким можливо він дорогий. Тут же каталізатором/поштовхом стала кішка, яка на відстані пов'язувала їх, але й у той же час робила їх далекими від один одного... після того як померла, нагадала тій дівчині те, що вона завжди була не одна і їй є до кого йти.

ну хіба не добре що є такий шедевр 

Дякую за працю!) 

Доволі цікава короткометражка із знайомими нам ситуаціями в житті. Також окреме дякую UaMax за такий чудовий, хоч і аматорський дубляж.

Справжній Шедевр!

Десять із десяти, Макото Шінкай як і завжди тішить шедеврами.